До ювілею Івана Франка

Сабіна Михайловська "Мій Франко"

Маленькою дівчинкою отримала подарунок – невеличку книжечку, у якій «звірі говорили». Казки читалися легко, вони немов зачарували мене. Дорослою я дізналася, що цензура заборонила їх, коли Франкові київські друзі хотіли передрукувати «звірячі історії» для російськомовних українців. У чому побачила небезпеку для себе Російська імперія?

Франко… І відразу  спливають у пам’яті рядки –  
    «дух, наука, думка, воля». Та хочеться додати «громадянськість,                         мудрість». Мудрість він вважав чи не найпершою чеснотою людською. «Немає друга понад мудрість»…  Вона – від книг, адже саме з них можна винести «дивнії перли».

Громадянськість Франкова у його великій відповідальності за долю народу свого. Він як отой терен, оспіваний у «Мойсеї», здобував для прийдешніх поколінь «поле», щоб буяли «до неба».

За спогадами сучасників, Франко був невисокого зросту, нічим не вирізнявся із загалу. Завжди – у вишиванці – символі  краси, щастя, кохання. Може, тому й  зумів так запитати у світу, чого являється до нього уві сні його любов, його зіронька, що примушує й зараз плакати дівчат від передчуття чогось прекрасного…

Франко – справжній, український, наш, мій…